Кінематограф

Байопік про випадкову перехожу

Огляд на «Найгіршу людину у світі» Йоакіма Трієра
Зараз ви читаєте:  
Байопік про випадкову перехожу

Сьогодні в прокат виходить драматична комедія норвезького режисера Йоакіма Трієра — «Найгірша людина у світі», яка зробила фурор на тогорічному Каннському кінофестивалі та була номінована на «Оскар» як найкращий іноземний фільм.

Чому цей фільм вважають історією покоління 30-річних, а також до чого тут пізній капіталізм, творчість Байрона та норвезькі ідіоми — розповідає кінооглядач Gogol Media.

В Осло живе Юлія. Їй скоро 30. Колись вона намагалася вивчати медицину та психологію, потім вирішила стати фотографинею, але зрештою пішла працювати в книгарню та почала зустрічатися зі старшим на добрий десяток років коміксистом Акселем. Її життя, окрім роботи в книгарні, складається з нескінченних презентацій, вечірок і світських заходів, які перетворюються в одну суцільну рутину. Так, далі героїня зустрічається зі смертю, стражданнями та відчуженням, але все це проходить, так би мовити, за дотичною її життя.

Юлія — це людина, яка втомилася від того, що постійно втомлюється. Її оточують успішні люди, а сама вона не знає, чим їй займатись у власному житті. У час існування «суспільства споживацтва» історія про нескінченне будування власного бренда й «успішний успіх» лишає тебе за бортом, якщо ти не встигаєш за його ритмом. Посипання своєї голови попелом через те, що ти не такий успішний, як люди з твого оточення, навіть якщо тобі нормально в нинішньому становищі — це те, що описує норвезька ідіома Verdens verste menneske, яка буквально перекладається, як «Найгірша людина у світі».

Backstage фільму

Фільм часто критикують за те, що партнери Юлії більш фактурні, а сама героїня ніби перебуває в тіні за чоловічими образами. Насправді це єдиний спосіб показати важливість партнера в житті людини, адже лише завдяки тому, що німецький філософ Едмунд Гуссерль називав інтенціональністю, тобто можливістю пізнати себе через комунікацію з іншими, ми ростемо як особистості. Власне, тому багато в чому Юля перебирає якісь риси чи звички своїх партнерів.

Багато в цьому контексті Трієр відводить уваги батькам Юлії. Режисер намагається показати, наскільки велика прірва між поколінням людей, які народилися в 1990-ті, і їхніми батьками, які ще встигли пожити в біполярному світі «холодної війни» та лишися в певній розгубленості перед сучасним світом і його нестримним темпом.

Дивитися «Найгіршу людину у світі», коли ти живеш у країні Східної Європи, особливо, коли в ній точиться війна за виживання, може мати знущальний вигляд. Адже ми бачимо залите теплими кольорами улюблене місто Йоакіма Трієра Осло, де розвиток економіки та соціальних благ настільки високий, що 30-річний бариста чи книгарка або 40-річний коміксист загалом можуть відчувати себе повністю фінансово забезпеченими та не думати про навіжену гонитву за кар’єрним ростом, як це відбувається в країнах «дикого капіталізму». Однак зображенням цього пізньокапіталістичного скандинавського раю Трієр нам нагадує стару доктрину, озвучену ще німецьким культурологом Теодором Адорно: «світ, повний вибору, насправді лише створює ілюзію цього вибору». Трієр своїм фільмом нагадує, що нескінченна можливість вибору — це лише самообман, як і заперечення смерті чи старості, чим займаються герої стрічки. Рано чи пізно кожен стає біля певної екзистенційної межі, де потрібно зробити кінцевий вибір, який у будь-якому разі буде лише власним.

Понад 200 років тому британський поет Джордж Гордон Байрон написав поему «Паломництво Чайльд Гарольда», де розповів історію мандрів молодого дворянина, якого накрило меланхолією та хандрою від життя, повного розваг і задоволень. Цей текст став свого роду діагнозом байронівському поколінню, яке жило після завершення наполеонівських воєн.

Через 200 з лишком років Трієр у свої творчості намагається зробити те саме. До «Найгіршої людини у світі» режисер знімав уже фільми про героїв, які були переповнені амбіціями та водночас страхом не виправдати власні сподівання. Саме це він вважає головною ознакою покоління на 20 років молодшого за нього. Його проєкція покоління — це сповнені амбіцій змінити світ хіпстери, які насправді живуть у страху розірвати стосунки, що охолонули, чи переїхати з набридлої знімної квартири. Балансуючи між мамблкором (фільм, який будується на природності діалогів) і ліричною комедією, Трієр знімає історію дорослішання вже дорослої людини. Заплутавшись в історіях про успіх, власних амбіціях і бажаннях, непевності в майбутньому та страху самотності, Юлія намагається подолати власне відчуження та відчути себе нарешті повністю вільною людиною. Адже широта нашої свободи та готовність брати за неї відповідальність окреслює те, наскільки дорослими та зрілими ми є.

Інші тексти
Змінитися, але не забутися
Кінематограф

Змінитися, але не забутися

Огляд на українську воєнну драму «Снайпер. Білий Ворон»
28 серпня 2022
Смертельна реорганізація
Кінематограф

Смертельна реорганізація

Чому ліквідація «Довженко-Центру» — це розгромний удар по українській культурі
17 серпня 2022
Філософія крінжу
Кінематограф

Філософія крінжу

Огляд на «Тор: Любов і грім» від Тайки Вайтіті
29 липня 2022