Кінематограф

Рок-н-рольний Фауст або казка про маркетинг і аб'юз

Огляд на байопік «Елвіс» База Лурмана
Зараз ви читаєте:  
Рок-н-рольний Фауст або казка про маркетинг і аб'юз

Минулого четверга в український прокат вийшов байопік про життя легендарного музиканта та короля рок-н-ролу Елвіса Преслі від австралійського режисера База Лурмана під короткою та місткою назвою «Елвіс». 

Кінооглядач Gogol Media розповідає, чому цей фільм схожий на Фауста Ґете, як Том Генкс примудрився стати «поганим хлопцем» і чому це кіно нещадно губить монтаж. 

Елвіс Преслі — це однозначно постать, внесок якої у світову культуру неможливо переоцінити, тому не дивно, що навколо життя короля рок-н-ролу є ареол мітів і легенд, а цікавість до його постаті регулярно виникає в кінематографістів. Лише фільмів із назвою «Елвіс» є чотири: байопік Джона Карпентера з Куртом Расселом у ролі Преслі, а також два серіали — ABC про сходження музиканта на світовий п'єдестал і CBS із Джонатаном Рісом-Майєрсом у головній ролі. Четвертою стала картина База Лурмана. 

Біографія самого Преслі — ідеальний сюжет для хорошого байопіку. Є тут і важке дитинство, і шлях через терни до зірок, і зворотний бік слави, і загасання, поєднане з таємничою смертю (хоча всі фанати «Людей у чорному» знають, що Елвіс не помер, а повернувся додому). І вся історія життя Преслі — це яскраве шоу. Тому не дивно, що саме Лурман, який відомий своєю «Трилогією червоної завіси» («Строго за правилами», «Ромео+Джульєтта» та «Мулен Руж»), а також екранізацією «Великого Гетсбі», де антураж 1920-х перебив емоційність, вкладену Фіцджеральдом, узявся за цей матеріал. 

В «Елвісі» Лурман ніби бореться із самим собою, намагаючись власний буфонадно-кітчевий стиль довести до якогось еталона. Як зазначав сам режисер в інтерв'ю, Елвіс для нього радше символ і міт, ніж конкретна особистість. Власне, тому Лурман, хоч і знімає байопік, але нагадує він не класичне кіно цього жанру, а радше щось середнє між кінокоміксом і поп(рок?)-оперою. 

У фільмі 36 пісень, без урахування композиторської роботи Еліота Віллера.   Якщо у фільмі про Рея Чарльза «Рей» актор Джеймі Фокс лише імітував спів під оригінальні треки блюзмена, то в «Переступити межу» Гоакін Фенікс, який грає Джонні Кеша, самостійно виконував усі гіти. У «Богемній рапсодії» звукорежисери синтезували голос Рамі Малека та Фредді Мерк'юрі. Лурман своєю чергою використовує реальний голос Батлера для молодого Елвіса й оригінальний голос Преслі для його пізнього періоду, цим ніби додатково підкреслюючи метаморфози свого персонажу з віком. 

Режисер проводить життям Елвіса, починаючи від афроамериканських селищ і кварталів, де він уперше познайомився з музикою. Розкриває його молодість і показує, що історія з армійською службою Преслі — це лише спосіб уникнути тюрми, але аж ніяк не «патріотичний клич молодого американця», який так якісно тиражували піарники музиканта та державна пропаганда США. Узагалі, ось ця досить тонка, але чітко проартикульована критика консерватизму, який багато в чому ламав життя Елвісу, досить непогано тримає драматургію фільму в першій його половині. Потім Лурман розповідає про американські гірки кар'єри Преслі. І саме в цій частині фільму закручується сюжет стосунків Преслі та його продюсера-полковника Тома Паркера, які, власне, є основою фільму. 

Працюючи над «Елвісом», Лурман робить дійсно масштабну історію. Він намагається показати афроамериканське коріння рок-н-ролу. У фільмі з'являються такі зірки блюзу та кантрі, як Артур Крудап, Біг Мама Торнтон, Сестра Розетта Тарп, Літл Річард, а Бі Бі Кінг узагалі зображений головним другом і наставником Преслі. Сюди ж він додає історичні події, як-от вбивства Джона та Роберта Кеннеді, а також Мартіна Лютера Кінга

Але монтаж нещадно губить це, безумовно, монументальне кіно. Жодної причини, чому Елвіса Преслі турбують ці політичні вбивства, ми не бачимо. Не бачимо й важливу для розкриття образу Преслі зустріч із Президентом Рональдом Рейганом. Зовсім мало згадано про перший лейбл Преслі Sun Records, а також про його знайомство на лейблі з кантрі-легендами Джонні Кешем і Карлом Перкінсом, що мало значний вплив на музику Елвіса. Усе це лишилося в чотиригодинній режисерській версії, водночас глядачеві пропонують театральну — з хронометражем дві години сорок хвилин. 

Найбільш важливі для фільму стосунки між Елвісом і його продюсером-полковником Томом Паркером. Лурман розповідає нам історію про продаж душі на кшталт «Фауста» Ґете. Молодий і амбітний вантажник із Мемфіса віддає свій талант і свободу в обмін на славу та гроші хитрому, проникливому та водночас безликому Мефістофелю. Урешті-решт, каяття приходить, але занадто пізно: головний герой — розжирівший, залежний від барбітуратів, самотній раб свого продюсера. 

Для Остіна Батлера роль «Елвіса» — майже дебют (актор грав другорядні ролі в «Одного разу в Голлівуді» Квентіна Тарантіно та «Мертві не помирають» Джима Джармуша). Актор не зовсім схожий на реального Елвіса, але його харизма, яскравість та емоційність повністю заповнюють простір під час перегляду. Той дикий магнетизм, який був на концертах Преслі, вдається передати Батлеру на екрані. На противагу йому закладений тоннами гриму Том Генкс грає, здається, четверту за свою кар'єру негативну роль. Багато хто вважає, що зіграний ним, продюсер Преслі — полковник Том Паркер довів Елвіса до смерті своїми кабальними умовами. Інші відзначають, що саме він став родоначальником сучасного продюсерства з усіма його ідеями телевійних контрактів, організації шоу, торгівлі мерчем та інших маркетологічних аспектів. Головний «хороший хлопець» американського кіно миттєво погодився на роль, де треба творити добро, бажаючи лише зла. Роль полковника Паркера у історії про становлення легенди рок-н-ролу — це історія маркетинг, бізнес і гроші, які крутять навколо геніальності, поруч з мішурою, софітами та яскравими костюмами. Саме полковник Паркер став тим, хто зумів створити з неймовірного харизматичного та талановити юнака — легенду попкультури, взявши платою небагато-немало його душу.

«Елвіс» Лурмана вийшов напрочуд приємним фільмом. Він дійсно розповідає нам про життя Елвіса, але не лише його біографію, а ту історію життя Елвіса, яку хотів би бачити сам Лурман — яскраву, динамічну, сповнену особистих драм, але й наповнену любов'ю. Любов'ю митця та його публіки.

Інші тексти
Змінитися, але не забутися
Кінематограф

Змінитися, але не забутися

Огляд на українську воєнну драму «Снайпер. Білий Ворон»
28 серпня 2022
Смертельна реорганізація
Кінематограф

Смертельна реорганізація

Чому ліквідація «Довженко-Центру» — це розгромний удар по українській культурі
17 серпня 2022
Філософія крінжу
Кінематограф

Філософія крінжу

Огляд на «Тор: Любов і грім» від Тайки Вайтіті
29 липня 2022