Мистецтво

Соцреалізм: мистецтво пропаганди

Розповідаємо про живопис як засіб пропаганди за часів СРСР
Зараз ви читаєте:  
Соцреалізм: мистецтво пропаганди

За часів СРСР мистецтво було невіддільною складовою тоталітарної системи. Живопис як частина культурного простору також перетворився на потужний засіб впливу на свідомість мас. Тож сьогодні ми вирішили розповісти про панування соцреалізму в мистецтві та використання творчого потенціалу митців на користь партійних інтересів.

Соціалістичний реалізм

У 1930-х роках у СРСР тотальний контроль офіційно утвердився не лише на суспільному, політичному й економічному фронтах, але й у царині мистецтва та літератури. Так, на I Всесоюзному з'їзді радянських письменників у 1934 році було офіційно затверджено термін «Соціалістичний реалізм». Соцреалізм став головним художнім методом Радянського Союзу та панував «згори» більш ніж 50 років. Ось як звучала головна теза нового офіційного стилю, виголошена на І з'їзді письменників СРСР:

«Соціалістичний реалізм вимагає від митця правдивого історично-конкретного зображення дійсності в її революційному розвитку. Водночас правдивість та історична конкретність художнього зображення дійсності мусять сполучатися із завданням ідейного перероблення та виховання трудящих у дусі соціалізму. Соціалістичний реалізм забезпечує мистецькій творчості виняткову можливість виявлення творчої ініціативи, вибору різноманітних форм, стилів і жанрів».

Ознаки соцреалізму

Головною метою соцреалізму було встановлення тотального контролю над мистецтвом і літературою. Так, простір для натхнення та нових думок перетворився на потужну машину пропаганди. Художники, які працювали в стилі соціалістичного реалізму, зображали радісну картину життя радянської людини та величну перемогу безкласового суспільства.

Німецький дослідник Ганс Гюнстер серед провідних рис соцреалізму виокремлював народність, монументальність і героїзм. Крім цих ознак, варто звернути увагу й на такі особливості «офіційного» стилю:

  • Історично-конкретне зображення
  • Перевага колективного над індивідуальним
  • Набір ідеологічно витриманих кліше
  • Уславлення робітничого класу та військових звитяг СРСР

Герої соцреалізму

Найчастіше персонажами картин соцреалізму ставали вожді (художники, що малювали портрети Леніна та Сталіна, були в найбільшій пошані), радянські воїни, працьовиті селянки, матері та, звісно, невтомні пролетарі. Радісні та натхненні  обличчя людей, що демонстрували щасливе життя в Союзі, слугували величезною зброєю в руках влади та впливали на свідомість мас.

Жінка на роботах соцреалістів повністю позбавлялася індивідуальності, постаючи натомість, як уособлення працелюбного селянства та материнства.

Антагоністами на соцреалістичних полотнах були класові вороги або експлуататори пролетарів. Дуже промовистою в цьому контексті є картина одного з головних представників соцреалізму в живописі — Бориса Іогансона. На полотні під назвою «На старому уральському заводі» постать робітника яскраво освітлена, водночас фігура власника фабрики перебуває в тіні.

Агітаційні плакати

За часів СРСР, а особливо в період Другої світової війни, художнім методом впливу на свідомість людей були агітаційні плакати, на яких поряд із клішованими образами радянської людини розміщувалися ідеологічно важливі меседжі. Так, найзнаменитіший плакат із написом «Родина-мать зовет!» створив художник Іраклій Тоїдзе в 1941 році. За словами Тоїдзе, пані на плакаті мала реальний прототип — жінку, що забігла в майстерню художника та викрикнула «Війна!». Плакат, що фактично став хрестоматійним, закликав кожного громадянина СРСР стати на захист «великої та дружньої» Батьківщини.

Найчастіше на пропагандистських плакатах можна було зустріти гасло допомагати фронту (ще одним чи не найпопулярнішим агітаційним плакатом стало зображення червоноармійця із закликом записатися в добровольці), блюзнірство над нацистами, уславлення Червоної армії, здорового способу життя та пролетаріату, зразки антирелігійної кампанії тощо. 

Мистецтво плакату набуло шаленої популярності, адже на малограмотне населення яскраве зображення з лаконічними та зрозумілими закликами впливало чи не найкращим чином. Ба більше — на багатьох радянських плакатах можна було побачити застереження на кшталт

«Найсуворіше забороняється зривати і заклеювати плакат — винні будуть притягуватися до відповідальності».

Батальні сцени

Однією з головних тем на монументальних полотнах  художників-соцреалістів було уславлення перемоги в Другій світовій війні. Яскравим прикладом зображення воєнних сцен стала творчість українського живописця Віктора Пузиркова. Самі за себе говорять назви картин живописця-баталіста, серед яких, зокрема, полотна «Вистояли», «Солдати», «У землянці», «Вони воювали за Батьківщину» та безліч інших. Однак найпопулярнішою роботою Віктора Пузиркова стали його славнозвісні «Чорноморці». На цій картині зображено динамічний та емоційно напружений момент боротьби радянських солдатів не лише з ворогом, але й із бурхливою морською стихією. На прикладі «Чорноморців» легко прослідкувати такі риси соцреалізму, як історичність, батальність, гіперболізованість і динамічність зображених сцен.

Портрети

Вагомою віхою в розвитку соцреалізму стало мистецтво портрету. Поширеною практикою було створення портретів вождів. Ці полотна характеризувалися статичністю та монументальністю та, власне, були ще одним проявом «Культу особи». Часто представників владної верхівки зображали на тлі червоної тканини — оксамиту або плюшу, тим самим апелюючи до торжества комунізму та революції. Яскравим зразком такого портрета є робота українського художника-соцреаліста Ісаака Бродського під вичерпною назвою «Портрет Сталіна», де на червоному тлі вождь виголошує свою промову підданим. Бродський також був творцем «леніани» — цілого циклу полотен, бюстів і скульптур Леніна.

Визначальну роль відігравав жанр «парадного портрету», метою якого була фіксація героя полотна в героїчній і монументальній позі. Часто героями портретів ставали не лише вожді, але й представники пролетаріату. Так створювалася ілюзія рівності.

«Ідейна ворожість»

Соціалістичний реалізм панував у культурному просторі СРСР понад пів століття, залишивши по собі величезну мистецьку спадщину. Дослідники продовжують сперечатися щодо культурної цінності доробку тих живописців, що творили  в добу тотального контролю.

І якщо мистецьке питання залишається відкритим, то суспільно-політичні наслідки абсолютно зрозумілі. 

Так, величезну кількість художників було репресовано за ті роботи, що не відповідали «єдино правильному» художньому методу. Українського художника Михайла Бойчука разом із його учнями звинуватили в участі в так званій «контрреволюційній націонал-фашистській організації» та, за класикою жанру, повісили ярлик «буржуазних націоналістів». Невдовзі бойчукістів безжально розстріляли енкаведисти. Та ж сама історія повториться вже в добу шістдесятництва, коли радянська система нещадно винищуватиме «неблагонадійних» митців. Така доля спіткала, зокрема, українську художницю-шістдесятницю Аллу Горську, убивство якої фактично «замовили».

Алла Горська з Василем Стусом

Інші тексти
Змінитися, але не забутися
Кінематограф

Змінитися, але не забутися

Огляд на українську воєнну драму «Снайпер. Білий Ворон»
28 серпня 2022
Смертельна реорганізація
Кінематограф

Смертельна реорганізація

Чому ліквідація «Довженко-Центру» — це розгромний удар по українській культурі
17 серпня 2022
Філософія крінжу
Кінематограф

Філософія крінжу

Огляд на «Тор: Любов і грім» від Тайки Вайтіті
29 липня 2022