Література

Василь Симоненко

Життя та творчість поета-шістдесятника
Зараз ви читаєте:  
Василь Симоненко

Хто такий Василь Симоненко

Василь Симоненко — український поет-шістдесятник, який прожив коротке життя, але встиг увійти в історію української літератури як співець кохання і любові до життя. Народився Василь Андрійович у 1935 році у селі Біївці на Полтавщині. Після школи вступив на легендарний факультет журналістики Київського університету. Опісля молодого журналіста  розподілили на роботу в партійну газету, а на початку 1963 року став кореспондентом загальноукраїнської «Робітничої газети». Тоді виходить його єдина за життя збірка «Тиша і грім», після якої Симоненка почали сприймати як поета-вільнодумця, що не могло не насторожувати партію. Тоді у головного редактора газети, де працював Василь Андрійович, секретар ЦК КПУ питав, як він може наймати людину, яка «описує на сторінках своєї книги тільки брехунів, підлабузників, хапуг і негідників».

Журналістська та літературна діяльність

Симоненка в «Робітничій газеті» зробили відповідальним за написання статей про будівництво об’єктів хімічної індустрії, яке активно розгорталося в Черкасах у 60-ті роки, щоб уберегти від неприємностей і партійного переслідування. Але його поетична душа прагнула й до іншої діяльності: він влаштовував конкурси на кращі книги серед колег-початківців в літературі, активно підтримував молодих поетів-земляків. Особливо звертав увагу на твори, що не стосуються хрущовських реформ.
Також Симоненко належав до Клубу творчої молоді, де він спілкувався і творив з Ліною Костенко, Аллою Горською, Іваном Драчем, Миколою Вінграновським, Василем Стусом та іншими.

Політичні погляди

Симоненку знадобилось небагато часу, щоб зрозуміти, як важко протистояти жорстокому радянському апарату знищення вільнодумства. У останні роки життя він зблизився з учасниками правозахисного національного руху – Євгеном Сверстюком та Іваном Світличним, але вже за кілька місяців до своєї смерті ділився у щоденнику своїми думками про те, що друзі «стихли», а у газетах він отримує відмови на друк своїх статей та віршів, бо «кожен лакей робить, що йому заманеться». Євген Сверстюк вже за часів незалежності висловив припущення, що Симоненка, якби він прожив довше, чекала б доля Стуса, якого знищив радянський режим.

Дружина Людмила Півторадні (Люся)

«Люся, я боюся, що влюблюся» — і таки влюбився. Василь Симоненко та його дружина Людмила Півторадні познайомились у редакції «Черкаської правди», де разом працювали. Очевидці їхніх стосунків стверджують, що вона не була романтичною натурою — що не скажеш про закоханого та піднесеного Василя Симоненка. Його листи до дружини стали справжнім надбанням в епістолярній спадщині українських літераторів через виняткову ніжність та оспівування зворушливих почуттів Василя: «Цілую з першого рядка, бо до останнього не втерплю — дуже скучив». У Людмили та Василя був спільний син Олесь, який теж, на жаль, зарано пішов із життя.

(Не)раптова хвороба і рання смерть

Влітку 1962 року на залізничній станції у м. Сміла поет посварився з буфетницею — та викликала міліцію, після прибуття якої конфлікт переріс у жорстоке побиття Симоненка. За словами друзів поета, воно не було випадковим. Саме з того часу здоров’я Симоненка різко погіршилося, він почав скаржитись на гострі болі у попереку, а невдовзі почув про смертельний діагноз — рак нирок. Його прооперували, що врешті не дало результату — Василь Симоненко помер 14 грудня 1963 року, коли йому було лише 28 років.


Творчість Василя Симоненка

Василь Стус говорив про творчість Василя Андрійовича так: «…На голос Симоненка, найбільшого шістдесятника із шістдесятників, поспішала молодь. Час поспішав так само». Його вірші, де збігалися легкість, сміливість, зрозумілість і талант, стали популярними ще за його життя. Василь Симоненко в якийсь період свого життя поволі ставав найактуальнішим поетом.Своїм віршем «Ти знаєш, що ти людина?» поет у досить сучасній манері (навіть на сьогодні) культивував та підніс людську індивідуальність та унікальність. А свій найвідоміший твір «Лебеді материнства» він присвятив своєму синові Олесю.

За життя поета світ побачив дві його книги – збірка поезій «Тиша і грім» (1962) і казка «Цар Плаксій і Лоскотрон» (1963). Друга поетична збірка «Земне тяжіння» вийшла посмертно в 1964 році, збірка новел «Вино з троянд» – у 1965 році, наступного року книга «Поезії». Далі почався період, коли не можна було не лише видавати щось, а навіть відвідувати могилу поета. Збірка «Лебеді материнства» вийшла за сприяння друга поета Бориса Олійника лише 1981 року.

Інші тексти
Змінитися, але не забутися
Кінематограф

Змінитися, але не забутися

Огляд на українську воєнну драму «Снайпер. Білий Ворон»
28 серпня 2022
Смертельна реорганізація
Кінематограф

Смертельна реорганізація

Чому ліквідація «Довженко-Центру» — це розгромний удар по українській культурі
17 серпня 2022
Філософія крінжу
Кінематограф

Філософія крінжу

Огляд на «Тор: Любов і грім» від Тайки Вайтіті
29 липня 2022