Кінематограф

Змінитися, але не забутися

Огляд на українську воєнну драму «Снайпер. Білий Ворон»
Зараз ви читаєте:  
Змінитися, але не забутися

На День Незалежності в прокат вийшов перший український фільм із часу повномасштабного російського вторгнення — «Снайпер. Білий Ворон».

Що в цьому фільмі чудове, а що вдалося гірше, розбирається кінооглядач Gogol Media Ігор Кромф.

«Снайпер. Білий Ворон» — це фільм, заснований на реальній історії Миколи Вороніна. Він був екопоселенцем і вчителем математики в Горлівці, а після окупації міста росіянами став одним із найрезультативніших українських снайперів та оборонцем Донецького аеропорту. Власне, про метаморфозу з пацифіста й гіпі в справжнє знаряддя для вбивства, що одержиме помстою та ненавистю до ворогів, розповідає стрічка Мар’яна Бушана.

Микола Воронін активно працював спільно з режисером над сценарієм, окрім того, у фільму були консультанти з військових снайперів-інструкторів. Тому пропрацьованість технічних деталей роботи снайпера та розвідника у фільмі на найвищому рівні. У стрічці лише є одна невідповідність, яку консультанти дозволили для краси кадру (яка — секрет).

А от щодо сюжету стрічки, то тут справи трішки йдуть гірше. Увесь фільм не покидає відчуття того, що це українська версія «Американського снайпера» Клінта Іствуда. Фільм наповнений низкою алюзій і посилань до кінематографічної історії американського снайпера Кріса Кайла. Тут ми бачимо і сцену з телевізійним сюжетом як поворотну точку в житті героя, і такі стереотипні сцени з військових тренувань, і навіть історія про влучання з двох кілометрів має тут таку саму сакральність, як в «Американському снайпері».

Але різниця в мотивації персонажа. Якщо Клінт Іствуд в «Американському снайпері» показує нам суто біблійну мотивацію Кріса Кайла, який іде на фронт із простим гаслом «Бог, США і яблучний пиріг», а потім війна для нього стає його божим призначенням рятувати побратимів, то Білий Ворон керується помстою. Його війна — це шлях крові, якою можна змити втрату дружини, бойового побратима, втраченого щасливого минулого.

Кріс Кайл не має світоглядних метаморфоз через війну. Це радше історія про ПТСР і те, як він змінює людину. Білий Ворон — це історія саме про трансформацію світогляду та перевигадування самого себе через війну. І так, можна закинути, що Ворон пішов воювати з помсти, а не через відчуття обов’язку перед Вітчизною, однак чи була б ця історія дійсно живою, якби ми побачили історію, як пацифіст, якому всі люди браття, раптом став націоналістом, який звільняє Україну. Однозначно від неї тхнуло б «казенним» пафосом, яким так грішить, наприклад, «Позивний Бандерас». У той час стрічка Мар’яна Бушана розповідає нам про людину, яка воює не абстрактною мотивацією. Її патріотизм має цілком об’єктивний вимір — це його землянка, де він жив щасливо з дружиною, це його учні в тому морочному ПТУ, яких він чогось намагався навчити, це його побратими, з якими він ділив «консерву м’ясо-рослинну „Гречку з яловичиною“» та розглядав фото їхніх родин.

Водночас не можна сказати, що Білий Ворон повністю відрікається від попереднього життя. Ні, навпаки, він переживає за можливу екологічну катастрофу в Горлівці, він бере оберіг-янгола від дружини, він зрештою повертається до втраченого життя, щоби повністю з ним попрощатися, щоби відпустити його. Білий Ворон — це історія про вибір, який може змінити майбутнє, але ніколи не зітре минуле. Історія про те, що можна змінитися, але зміна не дасть тобі забутися. Власне, сам Воронін в інтерв’ю розповідав, що він ненавидить війну й те, що там робить, але не уявляє іншого способу повернутися до мирного життя.

Артикуляція цих змін у світогляді чудово працює в кадрі саме завдяки акторській грі Павла Алдошина, який не лише дуже схожий на Миколу Вороніна, а й має в чомусь схожу долю (наразі актор перебуває в лавах ЗСУ). Тембр голосу, міміка та навіть постава актора змінюються впродовж фільму. Якщо на початку ми бачимо дуже приязного та добродушного персонажа, то що далі йде сюжет, то більше персонаж стає хижим і холодним. Багато в чому цьому сприяє велика частина стрічки, присвячена вишколам, які проходить герой Алдошина спершу в добробаті, а потім у снайперській школі. Спершу він нагадує добродушного гобіта з Нори, якого всі зневажливо кличуть «Мирняк», а під кінець стрічки він перетворюється в легенду серед снайперів, який живе в дуже антуражній автомайстерні й із речей має лише військове спорядження.

Тішать у стрічці також локації. Донбас знімався в Київській області та Києві. Багато знімань оператор Костянтин Пономарьов робить завдяки дронам, чим забезпечує фактурність пейзажам, на тлі яких снайперу треба розтанути. Також постійно використовується знімання через «рамку» снайперського прицілу. Такий спосіб багато в чому виправдовує невелику кількість екшн-сцен, адже в житті снайпера екшну небагато — його стихія тиша, спокій, непомітність і постійне вглядання в снайперський приціл.

Єдине, що слабке в цій стрічці — це плейліст. Сентиментальні пісні під гітару, якщо ще на початку фільму виправдані сюжетом, то далі нічого, окрім як непотрібного для такого жорсткого кіно мелодраматичного трагізму вони не дають.

Якщо ж резюмувати, то «Снайпер. Білий Ворон» — це наразі найкраща воєнна драма в українському кінематографі. Історія, яка мало в чому поступається за якістю голлівудським фільмам того ж Клінта Іствуда, але водночас знята значно скромнішими ресурсами, що однозначно робить її ще ціннішою. Фільм, який однозначно радив би передивитись усім. «Снайпер. Білий Ворон» — це фільм, від якого затамовуєш подих, неначе сам готуєшся зробити постріл.

Інші тексти
Смертельна реорганізація
Кінематограф

Смертельна реорганізація

Чому ліквідація «Довженко-Центру» — це розгромний удар по українській культурі
17 серпня 2022
Філософія крінжу
Кінематограф

Філософія крінжу

Огляд на «Тор: Любов і грім» від Тайки Вайтіті
29 липня 2022
Історія створення світу «Гаррі Поттера»
Література

Історія створення світу «Гаррі Поттера»

Як Джоан Ролінґ створювала унікальний усесвіт — від ідеї твору до останньої екранізації
26 липня 2022